Сайт вчителя хімії Даскалу Юліани Костянтинівни

Агрегатні стани речовин – стани однієї й тієї самої речовини, переходи між якими супроводжуються стрибкоподібною зміною ряду фізичних властивостей, наприклад, густини. Зазвичай, розглядають газуватий, рідкий і твердий агрегатні стани (інколи ще й плазмовий).

Агрохімія – наука про живлення рослин і застосування добрив з метою підвищення врожайності сільськогосподарських культур та поліпшення якості врожаю.

Алмаз – мінерал, тривимірна алотропна модифікація Карбону. В природі алмаз зустрічається у вигляді прозорих кристалів, безбарвних або зафарбованих домішками в різні кольори навіть до чорного. Завдяки наявності в кристалічних гратках тримірної сітки жорстких ковалентних зв’язків між тетраедричними карбоновими атомами алмаз є найтвердішою природною речовиною. У 1965 році з сировини, багатої на Карбон (графіт, сажа тощо), під тиском 50 × 108 Па, при температурі понад 1200° С та наявності каталізатора були отримані штучні алмази. Великі та прозорі кристали алмазу після огранки та шліфування під назвою діаманти використоують як прикраси. Однак близько 85 % отриманих за рік природних алмазів та всі штучні алмази використовують з технічною метою. Алмази використовують як абразивні матеріали для свердління, різання, огранення та шліфування надтвердих матеріалів, для бурових робіт, виготовлення деталей особливо точних приладів, а також фільєр, крізь які витягують надтонкий дріт.

Алотропія – явище існування хімічного елемента у вигляді двох або кількох простих речовин, різних за властивостями і будовою.

Алотропні видозміни – (модифікації) – прості речовини, які мають однаковий хімічний склад, але різну будову і тому різні властивості. Наприклад, Карбон має чотири алотропні видозміни: графіт, алмаз, карбін, фулерен.

Алхімія – донауковий напрям у розвитку хімії, містичне вчення періоду середньовіччя, спрямоване на відшукання чудодійної речовини – „філософського каменя”, за допомогою якого можна було б перетворювати прості метали на золото й срібло, лікувати хвороби, добути еліксир довголіття.

Аморфний – безформний, розпливчастий; такий, що не має форми.

Аналітична хімія – один з розділів хімічної науки, який вивчає методи визначення складу речовин. Розрізняють якісний та кількісний аналіз. Розрізняють також елементарний, функціональний, ваговий, об’ємний, або титриметричний, спектральний, хроматографічний, полярографічний та інші аналізи.

Атом – найдрібніша, хімічно неподільна частинка речовини.

Валентність – здатність атомів того чи іншого хімічного елемента приєднувати або заміщувати в сполуках певне число атомів іншого хімічного елемента.

Валентні електрони – електрони зовнішньої електронної оболонки атома, які беруть участь в утворенні хімічного зв’язку. Число валентних електронів майже завжди співпадає з номером групи, в якій знаходиться елемент (для елементів головної підгрупи) в періодичній системі.

Ван дер Ваальса сили – (міжмолекулярна взаємодія) – взаємодія двох електронейтральних молекул, яка виникає внаслідок дії сил притягання або відштовхування. Сили Ван дер Ваальса набагато слабші за валентні сили, але якраз сили Ван дер Ваальса обумовлюють відхилення від законів ідеальних газів, перехід від газуватого стану до рідкого, існування молекулярних кристалів, явище переносу (дифузія, в’язкість, теплопровідність) тощо. Випадком міжмолекулярної взаємодії є водневий зв’язок. Міжмолекулярна взаємодія визначає агрегатний стан речовини та деякі фізичні властивості сполук.

Вищі оксиди – оксиди, які утворюють елементи з найвищою валентністю. Наприклад, серед купрум(І) оксиду Cu2O та купрум(ІІ) оксиду CuO, вищим оксидом є CuO.

Відновлення – процес прийняття електронів атомами, які називають окисниками, від інших атомів. Атоми, які ці електрони віддають, називають відновниками. При цьому відбувається процес окиснення атома, який віддає електрони. Тобто окиснення-відновлення – два взаємно-зворотних процеси.

Відносна атомна маса – фізична величина, що визначається відношенням маси атома елемента до 1/12 маси атома Карбону.

Відносна густина одного газу за іншим – відношення маси певного об’єму газу до маси такого самого об’єму іншого газу, взятих за однакових температури і тиску.

Відносна молекулярна маса – фізична величина, що дорівнює відношенню маси молекули речовини певного формульного складу до 1/12 маси атома Карбону.

Відносна формульна маса сполуки – фізична величина, що дорівнює відношенню маси формульної одиниці сполуки до 1/12 маси атома Карбону.

Властивості речовин – ознаки, за якими різні речовини подібні між собою або відрізняються одна від одної.

Гідрат оксиду – складна речовна, яка утворюється при додаванні (не обов’язково взаємодії) до оксиду води.

Гомологи – сполуки, що мають подібну будову молекул і подібні хімічні властивості й різняться між собою за складом на одну чи кілька груп СН2, які називаються гомологічною різницею. Наприклад, метан СН4, етан С2Н6, пропан С3Н8.

Горіння – хімічна реакція, під час якої відбувається окиснення речовин з виділенням теплоти і світла.

Графіт – (від грец. grapha – пишу) – мінерал, двовимірна кристалічна модифікація Карбону. На відміну від алмазу, графіт має невелику твердість. Це пояснюється будовою його молекул. З графіту виготовляють вогнестійкі вироби, стійкі до дії лугів; електротехнічні вироби, олівці, фарби, мастила. Графіт використовують в атомній техніці як ізоляційний матеріал та вповільнювач нейтронів.

Група – вертикальний стовпчик, у якому один під одним розміщені подібні за властивостями хімічні елементи.

Декантація (франц. Decantation, decanter – зливати, зціджувати) – зливання рідини з осаду, що відстоявся.

Добрива – речовини, які містять Нітроген, Фосфор, Калій і вносяться у грунт для підвищення врожайності.

Екзотермічні реакції – реакції, які відбуваються з виділенням теплоти.

Екологія (грец. οιχος – оселя, середовище й "логія" – наука) – наука, що вивчає закономірності взаємовідносин організмів між собою і з навколишнім середовищем.

Електроліз – окисно-відновні реакції, які відбуваються на електродах під дією постійного електричного струму під час проходження його крізь розчин (або розплав) електроліту.

Електроліти – речовини, водні розчини або розплави яких проводять електричний струм. Наприклад, луги, розчинні солі, кислоти.

Електролітична дисоціація – розщеплення електролітів на йони у водному розчині або розплаві.

Електрон – (е) – стійка елементарна частинка з негативним електричним зарядом, який прийнятий за одиницю негативної кількості електрики. Електрони – складова атома елемента. Вони рухаються навколо ядра, утворюючи електронні оболонки, які визначають електричні, оптичні та хімічні властивості атомів та молекул. Число електронів в атомі відповідає порядковому номеру елемента (протонному числу) та числу протонів у ядрі атома.

Електронегативність елемента – властивість його атома притягувати до себе спільні електронні пари порівняно з іншими елементами сполуки.

Ендотермічні реакції – реакції, які відбуваються з поглинанням теплоти.

Закон збереження маси: сума мас речовин, які прореагували, дорівнює сумі мас речовин, що утворилися в результаті реакції.

Ізомери – сполуки, що мають однакову молекулярну формулу, але різну будову й різні властивості.

Ізотопи – різновиди атомів певного елемента, які мають однакове протонне число, але різне нуклонне число мас.

Індикатори (від лат. іndicator – покажчик) – органічні та неорганічні речовини, які змінюють свій колір в залежності від реакції середовища.

Йони – електрично заряджені частинки речовини, що утворилися з атомів або атомних груп внаслідок втрати або приєднання до них електронів.

Йонний зв’язок – хімічний зв’язок, утворений за допомогою електростатичної взаємодії йонів.

Карбін – штучна алотропна модифікація Карбону, лінійний полімер. Був добутий у 1963 р. каталітичним окисненням ацетилену академіком В.В.Коршаком (1909-1988) зі співробітниками.

Каталізатори – речовини, які впливають на швидкість хімічних реакцій. Важливими властивостями каталізаторів є їх активність, вибірковість, велика поверхня, достатня механічна міцність, здатність протидіяти каталітичним отрутам, легкість регенерації. Найбільш розповсюдженими каталізаторами є метали (Pt, Pd, Ni, Fe), оксиди (V2O5, MnO2, Cr2O3, NiO), сульфіди (MoS2, WS2, CoS, ReS2) та інші речовини.

Кислоти – складні речовини, що містять атоми Гідрогену, здатні заміщуватися атомами металу з утворенням солей. З точки зору електролітичної дисоціації – це електроліти, під час дисоціації яких у водних розчинах утворюються йони тільки одного типу – гідратовані йони Гідрогену.

Кислотні оксиди – складні речовини, які утворюють солі при взаємодії з основами або основними оксидами і не реагують з кислотами або кислотними оксидами.

Кількість речовини – фізична величина, що визначається числом структурних частинок, які містяться в даній порції речовини.

Класифікація (лат. classis – розряд і …ficatio, facio – роблю) – система підпорядкованих понять (класів, об’єктів) будь-якої галузі знань або діяльності людини, що використовується як засіб для встановлення зв’язків між цими поняттями або класами об’єктів.

Ковалентний зв’язок – хімічний зв’язок, який утворюється за допомогою спільних електронних пар.

Коефіцієнт – це число, яке записують перед хімічною формулою і позначають ним кількість формульних одиниць даної речовини.

Концентрація – відношення числа частинок компонента системи (суміші, розчину, сплаву), його кількості або маси до об’єму системи.

Корозія – самочинне руйнування металів і сплавів внаслідок взаємодії їх із зовнішнім середовищем.

Кристалізація – процес утворення кристалів з пари, розчину, розплаву. Відіграє важливу роль ватмосферних та ґрунтових явищах (сніг, лід); лежить в основі металургійних і ливарних процесів,одержання напівпровідникових, оптичних та інших матеріалів.

Купороси – технічна назва кристалогідратів сульфатів деяких важких металів (міді, заліза, цинку, нікелю),тобто це солі, кристали яких містять кристалізаційну воду. Наприклад, гіпс CaSO4 ∙ 2 H2O, глауберова сільNa2SO4 ∙ 10 H2O, мідний купорос CuSO4 ∙ 5 H2O, залізний купорос FeSO4 ∙ 7H2O.

Марганцівка – (калій перманганат) KМnO4 – сіль не виділеної у вільному стані марганцевої кислоти, маєсильні окисні власивості. Використовують в аналітичній хімії як окисник, в медицині для дезинфекції, при опіках.

Масова частка хімічного елемента у сполуці (загальній масі складної речовини) – відношення маси елемента у сполуці до відповідної маси сполуки.

Матеріали – речовини, які використовуються для виготовлення предметів, фізичних тіл.

Металіди (інтерметалічні сполуки) – хімічні сполуки металів між собою.

Металічний зв’язок – особливий тип зв’язку, характерний для металів та металідів (інтерметалічних сполук). Атоми металів утворюють позитивно заряджені йони, віддаючи валентні електрони, які рухаються в гратках металу досить вільно (електронний газ) та електростатично зв’язують позитивні йони.

Метали – прості речовини, особливістю яких є наявність вільних, не зв’язаних з окремими атомами електронів, здатних переміщуватися в гратках металу. До металів належать елементи побічних підгруп періодичної системи хімічних елементів Д.І.Менделєєва, а також елементи 1, 2, 3 груп головних підгруп (крім Бору).

Мінерали – природні хімічні сполуки кристалічної будови, що виникають унаслідок фізико-хімічних процесів і входять до складу гірських порід, руд та інших мінеральних тіл. Переважають тверді мінерали, є також рідкі (вода, ртуть).

Молекула – найменша часточка речовини, яка здатна до самостійного існування і зберігає всі властивості цієї речовини.

Моль – одиниця кількості речовини, яка містить стільки структурних частинок речовини, скільки атомів міститься у вуглеці масою 0,012 кг (12 г).

Молярна маса речовини – фізична величина, що дорівнює відношенню маси речовини до відповідної кількості речовини.

Молярний об’єм газу – величина, що дорівнює відношенню молярної маси газу до його густини.

Неелектроліти – речовини, водні орозчини або розплави яких не проводять електричного струму. Наприклад, цукор, спирт, ацетон.

Нейтрон – електрично нейтральна частинка з масою 1836,6 маси електрону. Разом з протонами, нейтрони входять до складу ядра. Їх об’єднують загальною назвою нуклони або нуклонне число. Число нейтронів визначають за різницею нуклонного та протонного чисел (порядкового номеру елемента у періодичній системі хімічних елементів Д.І.Менделєєва).

Неметали – (металоїди) - прості речовини, які не мають характерних для металів властивостей. Багато неметалів газуваті речовини, відрізняються від металів за фізичними та хімічними властивостями.

Неоднорідний – різний щодо свого складу; такий, що становить суміш двох або більше компонентів.

Неполярний ковалентний зв’язок – ковалентний зв’язок, під час утворення якого не відбувається зміщення електронних пар.

Нуклід – тип атомів із певним значенням нуклонного і протонного чисел.

Нуклонне число – загальне число протонів і нейтронів. Нуклонне число відповідає відноснй атомній масі елемента.

Оборотні реакції – хімічні реакції, що за одних і тих самих умов відбуваються одночасно у протилежних напрямках.

Однорідний – такий, що належить до того самого роду, розряду; характеризується однаковими рисами, ознаками.

Окиснення – процес віддавання електронів атомами, які називають відновниками, іншим атомам. Атоми, які ці електрони забирають називають окисниками. При цьому відбувається процес відновлення атома, який бере електрони. Тобто окиснення-відновлення – два взаємозв’язаних та оборотних процеси.

Оксиди – бінарні сполуки елементів з Оксигеном, в яких він виявляє ступінь окиснення – 2. Наприклад: СО, ZnO, СаО, СО2, Н2О. Оксиди класифікують на несолетвірні (СО) та солетвірні. До складу оксиду не повинен входити елемент в різних ступенях окиснення. Тож бінарна сполука Fe3O4, яку інколи називають подвійним оксидом і вважають сумішшю двох оксидів - FeO ∙ Fe2O3 є сіллю (Fe+2(Fe+3O2)2. Солетвірні оксиди поділяють на основні СаО, амфотерні ZnO, кислотні СО2.

Основи – гідрати основних оксидів. З точки зору електролітичної дисоціації – це електроліти, під час дисоціації яких у водних розчинах утворюються йони тільки одного типу – гідроксид-іони.

Основні оксиди – складні реовини, які утворюють солі при взаємодії з кислотами або кислотними оксидами і не реагують з основами або основними оксидами.

Період – горизонтальний ряд хімічних елементів, розміщених у порядку зростання їхніх відносних атомних мас, що починається лужними металами і закінчується інертними газами.

Пластичність – здатність металів необоротно деформуватись під дією механічних навантажень.

Полімеризація – процес послідовного сполучення молекул низькомолекулярної речовини з утворенням високомолекулярної речовини.

Полярний ковалентний зв’язок – ковалентний зв’язок, під час утворення якого відбувається зміщення електронних пар до більш електронегативного атома.

Продукти реакції – речовини, які утворюються внаслідок реакції.

Проста речовина – це речовина, яка складається з атомів одного хімічного елемента.

Протон – стабільна елементарна частинка з позитивним електричним зарядом. Протон у 1863,12 рази важчий за електрон. Разом з нейтронами утворює ядро атома елемента. Число протонів у ядрі атома дорівнює порядковому номеру елемента і визначає його місце у періодичній системі хімічних елементів Д.І.Менделєєва. Тому порядковий номер елемента називають протонним числом.

Протонне число – дорівнює величині заряду ядра атома елемента.

Реагенти – речовини, які беруть участь в хімічній реакції.

Реакції галогенування – реакції, під час якої діючим агентом є галоген.

Реакції гідратації – реакції приєднання води до речовин.

Реакції гідролізу – обмінні реакції між речовинами і водою.

Реакції гідрування або гідрогенізації – реакції приєднання атомів Гідрогену.

Реакції екзотермічні – хімічні реакції, що супроводжуються виділенням теплоти у навколишнєсередовище.

Реакції ендотермічні – хімічні реакції, що супроводжуються поглинанням теплоти із зовнішньогосередовища.

Реакції заміщення – це такі реакції, в ході яких число речовин не змінюється, а відбувається заміщенняскладової частини складної речовини атомами, які входили до складу простої речовини.

Реакції каталітичні – реакції, які відбуваються за участю каталізатора.

Реакції нейтралізації – це реакції між основами й кислотами, в процесі яких утворюються солі і вода.

Реакції нітрування – реакції введення нітрогрупи –NO2 в молекули речовини.

Реакції обміну – це такі реакції, в ході яких дві речовини обмінюються складовими частинами, утворюючи дві нові речовини.

Реакції окиснення – взаємодія речовин з киснем, в ході якої відбувається окиснення речовин.

Реакції окисно-відновні – реакції, які відбуваються зі зміною ступеня окиснення атомів, що входять до складу реагуючих речовин.

Реакції розкладу – це такі реакції, внаслідок яких з однієї речовини утворюється кілька нових речовин.

Реакції сполучення – це такі реакції, внаслідок яких з двох або декількох речовин утворюється одна нова речовина.

Речовина – це певна сукупність частинок (атомних, молекулярних, йонних), що перебуває у будь-якому з трьох агрегатних станів.

Розчин – це однорідна система змінного складу, що містить розчинювану речовину, розчинник та продукти їх взаємодії.

Розчинення – складний фізико-хімічний процес, під час якого відбувається взаємодія між частинками розчинника і розчинюваної речовини